?

Log in

No account? Create an account

May 13th, 2013

Індія ч.6. Рішікеш

Моя розповідь про Індію дивом переплітається з реальністю. Саме тепер, на великодні свята випало писати про  Рішікеш, одне з найсвятіших індійських міст.  Тут я вдруге народився, і в духовному, і в матеріальному сенсі. Тут я провів більшість часу в роздумах, духовних вправах та пошуках, переосмислив своє життя, віднайшов внутрішній спокій та радість. Тут я познайомився з людьми, які пізніше стали для мене рідними. Тут я ледь не перетнув межу життя, довго був прикутий до ліжка та знову став на ноги.

Тут я пізнав та зрозумів індуїстські істини про силу любові, божественність душі та що істинна правда – це Бог. Бог був постійно усюди присутній та ні на мить мене не полишив. І Богу я завдячую це друге народження...

IMG_0022

В Рішікеш, що розташований в передгір'ях Гімалаїв, ми прибули з самого ранку. Незважаючи на сезон дощів, місто зустріло нас лагідним ранковим сонцем та киснево-синім гімалайським небом. Поміж зелених пагорбів в ущелині величаво несла свої води «Ганга». Так лагідно, жіночим іменем називають її індуси.  Саме тут, ця найсвятіша в Індії ріка виходить з гірських ущелин і починає повноводний рух по рівнині. Ганга є символом життя і родючості та породжена самим Шивою. Вона протікає через усе місто і вздовж її кам’янисто-піщаних берегів розташовані численні ашрами та храми. Від їхніх підніж глибоко у воду спускаються величезні сходи – гати – місця священного омивання індусів, проведення ритуальних церемоній, у тому числі спалення трупів людей та корів. Сюди стікаються натовпи віруючих та пілігримів зі всієї Індії.

DSC08363

Два довгі вузькі підвісні мости через річку Ганг, немов нерви з’єднують різні частини міста між собою. Ними, нескінченними потоками рухається юрба, монотонний хід якої постійно порушують мотоциклісти, які дивом продираються цими мостами поміж щільним натовпом.

Рішікеш вважається світовим центром йоги та медитації. Завдяки групі Beatles, це невеличке містечко стало відоме на весь світ. Саме тут легендарна четвірка, медитуючи зі знаменитим Махаріші Махеш Йоги, шукала істину J Містечко усіяне ашрамами – йога-общинами, де не лише навчаються, а й зупиняються на нічліг паломники та туристи.

DSC08364

Проте цю ідилію порушували звуки вулиці. Сигнали автівок та мотоциклів зливались в суцільний рев, немовби ти знаходився всередині гігантського будильника. Мені було досить Мумбаї та зовсім не хотілось жити серед шуму, бруду та пилюки і ми пішли шукати житло в гори. Арун вирішив похизуватися і взяв дуже швидкий ритм, і мені з моїм наплічником, що був повний книжок, довелось «попотіти». Арун в горах пересувається швидко, як мавпа. Я для себе вирішив – вмру, але не відстану від нього.  Був момент, коли через гучний швидкий пульс, не чув навколо нічого. Потім відкрилось друге дихання, я спочатку пришвидшив темп, а потім побіг. Арун захекався і зупинився, я тріумфував та зловтішався. Ми ще трохи піднялись стежкою догори і нарешті нам відкрився прекрасний краєвид.

IMG_0472

Посеред джунглів стояли поодинокі хатинки, відділені між собою рисовими полями. Навколо буяла рослинність, що різала зеленню очі, над квітами літали метелики, а гори, немов живі, дихали густими молочними випарами, готуючись до чергової зливи. Повсюди збігали струмочки, які місцями спадаючи, утворювали невеликі водоспади та природні басейни.  А рисові поля каскадами сходили в долину, поміж ними, немов артерії бігли струмочки, які наповнювали їх животворною вологою. Здавалось, що я потрапив у казку. Село називалось Waterfall village (село водоспадів). В одній з хатин ми з Аруном і поселились. Ще одна моя мрія здійснилась - я зупинився жити в справжньому індійському гімалайському селі.

IMG_0338

Ввечері, коли на гори лягали сутінки, пішов купатись в один із водоспадів. Шуміла вода, квакали жаби, стрекотіли цикади… Насолоджуючись, стояв під водоспадом хвилин з десять, а коли ж відкрив очі, дух захопило – навколо кружляло безліч світлячків.
З цього «трансу» до реальності мене повернув чарівний звук дзвіночка. Вдягнувшись, я пішов за ним. Посеред джунглів, у маленькому храмі, розміром з намет, в позі Будди сиділа красива жінка в сарі та, медитуючи, час від часу трясла маленьким дзвіночком. Я не міг відірвати погляду, зайшов у храм, сів обіч. У світлі лампадок та свічок, поміж диму від пахощів вона виглядала неземною та настільки була заглиблена у себе, що не побачила мене, або вдала, що не побачила. Посередині храму стояв Шива з нашим тризубом - бог-руйнівник і водночас творець у трійці (трімурті) головних богів індуїстського пантеону, по бокам сиділи його жінка Парваті та син Ганеш з головою слона, а біля храму в оточенні світлячків стояв Хануман – бог мавпа. Я закрив очі і змучений впав у забуття, коли прокинувся у храмі вже нікого не було.

IMG_0869

Повернувшись додому, я не захотів спати в кімнаті, взяв спальник і піднявся на дах, який у індійських будинках водночас є відкритою терасою. Хор жаб, коників-стрибунців та світлячків наповнював ніч фантастичним співом. Зоряне гірське небо у всій красі відкрилось та прикувало мій погляд. Хтось піднявся на дах. Це був господар Сурендер, він зварив свіжий рис. Такого смачного рису я не їв ще ніколи. Вперше за останні місяці я засинав з відчуттям спокою, радості та світла, з новим розумінням світу, але з яким саме, я ще осягнути не міг.

DSC08392

Прокинувся зі сходом сонця та співом птахів – мене переповнило відчуття радості. Відкрив очі, знову сонце і ця разюча зелень - навколо гори, пальми, бананові дерева, рисові поля. Наче у казці, вони спадають каскадами. Всюди біжать по спеціальних, створених людьми, каналах струмочки, вода з яких зрошує спершу верхні поля, а потім і нижні. Сповнені водою, вони, немов гігантські дзеркала, відбивають гори, сонце та засліплюють тебе...

IMG_0479

Зачарований місцевою красою я вирішив залишитися в Рішікеші на місяць – навчитися йоги, медитації, мистецтву масажу аюрведа, походити по горах (trekking), пострибати з 85-ти метрової платформи (bungee jumping), випробувати себе на швидкісному спуску гірською річкою з порогами (rafting). Все це тут є.

Почав я з трекінгу. Попросив Могіта, молодшого сина господаря будинку, походити по горах і він з радістю погодився. Могіту 20 років, хоча виглядає на 15, такий він маленький. Лише потім я звик до того, що індуси як правило низькі. Ми пішли до храму Шиви в горах, що знаходиться на висоті 2600 метрів. Впав густий туман, який тут з'являється за лічені секунди.

                       

Неначе закутані в дим, ми пробирались джунглями, перед нами виростали чагарники та зарослі з ліан і плюща, які Могіт майстерно розрубував. Час від часу з туману  випливали буйволи, корови та люди. А одного разу з нього виринула та раптово зникла група дівчаток в акуратних шкільних формах, їхній сміх ще довго лунав позаду. Туман створював атмосферу нереальності. Згадалися кадри з улюбленого фільму Фелліні «Амаркорд». Будинки, дерева, люди, звірі – все ніби поставало з нічого, а потім тонуло в небутті.

IMG_0336


Крізь туман з’явились сходинки - круті, неначе в небо. Я їх нарахував 300, а в кінці перед нами «виріс» індійський храм. Ми роззулись та дзвоном, який висів над входом сповістили бога про свій прихід. Брахман, перед яким ми сіли щось побуркотів на санскриті, кожному на чоло поставив червону цятку, дав індійських солодощів та щиро посміхнувся. Могіт мені пояснив суть молитви до бога. Вони не просять, а дякують богові за все. Також в подяку богові треба приносити дари. Ми принесли кокоси і квіти.

IMG_0420

Дорогою назад Могіт розповів, що ще в дитинстві жив в селі біля храму та щодня ходив з цієї гори до школи. Кожного дня - 25 кілометрів туди і 25 назад! Пішки, по джунглях, щодня, дитиною… Я був шокований. Ми зупинялися поїсти різних фруктів та ягід. Найбільше мені сподобались плоди гвоздичного дерева - джамун. На вигляд як подовгуваті сині маслини, ледь солодкі, з в’яжучим смаком.

IMG_0324

Ввечері знову пішов до водоспаду, до маленького храму, подякував Богові за спокій та радість, які все частіше почали приходити до мого серця. Потім заліз на дах та одягнувши ліхтарик на голову почав писати щоденник, проте недовго. На дах прийшли Могіт з батьками. Вони принесли дуже смачну кукурудзу, печену на вогні. Ми їли та говорили про те, що було б добре відкрити спільну агенцію з подорожей Індією. В них біля водоспаду є велика ділянка землі, де вони хочуть побудувати «бунгало» для туристів. А я би їм шукав в Україні клієнтів. Мрії, мрії, мрії…
Наступного дня Індія мене вкотре здивувала. Лише зранку я згадав за свій день народження, який був учора, просто проґавив. Стало навіть трохи шкода себе J Дійсно втратив почуття часу. Але справжні неприємності були лише попереду…
Поки я спав на даху, Арун вкрав всі мої гроші, IPhone, IPad, професійну фотокамеру Canon, і пішов з ними в ніч. Найбільше було шкода вже відзнятих унікальних фотографій. Мене позбавили усіх засобів комунікації з зовнішнім світом. Пішла уся моя телефонна та адресна база даних. Тепер я не міг подзвонити взагалі нікому, навіть мамі. Адже лише вона знала де я, що зі мною, що я «живий та здоровий».
Я відчував, що Арун щось задумав, бо поводив він себе дуже дивно. Але навіть якби я зміг повернути час назад, все одно нічого не робив би, аби протистояти цій крадіжці. Це б означало перестати довіряти людині, слідкувати за нею, щось недоговорювати, приховувати і страждати від цього. Краще разово постраждати від довіри, ніж постійно гризти себе від недовіри. Насправді Арун зробив мені найкращий подарунок на мій день народження – звільнив мене від всього «непотребу», який обтяжував моє перебування в Індії. Саме завдяки йому шлях мого звільнення став значно коротший. Якби я його зустрів, то з радістю обійняв і щиро подякував.

Photo0016


Мій день народження ми святкували всім селом, а закінчився він співом та курінням «чаррасу». Такого дня народження у мене ще не було і байдуже, що святкували ми його на день пізніше. Я одягнув справжні індійські національні строї, мене посадили на подушки посеред кімнати, немов би на трон. Навколо на підлозі посідали лише мужчини. Жінки працювали на кухні та приносили наїдки від яких «стіл» прогинався.  Зі спиртним вийшов казус. Рішікеш - святе місце, і тут діє сухий закон. Але перехилити чарку полюбляють практично усі. Я захотів їх пригостити, і ми зі старшим братом Могіта, Сумітом сіли на мотоцикли й поїхали за 30 кілометрів купляти ром. Батько Серендар категорично проти спиртного,  тому на дні народженні компанія вже дорослих 30-ти та 40-ка річних чоловіків ховалися від нього та розпили пляшку на даху J Від незвички вони дуже «нахлялися»,  а батько робив вигляд, що не помічає цього. Скоро всі почали співати, а я їх навчив «Многая літа», було надзвичайно весело.

                                     

Потім всі курили «чаррас», я втратив почуття реальності, мене накрила хвиля радості, любові та тепла. А біль та страждання зникли і розчинились в тумані…

IMG_0446
(фото авторські)

Profile

india
oleg_matsekh
oleg_matsekh

Latest Month

May 2013
S M T W T F S
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031 
Powered by LiveJournal.com
Designed by Lilia Ahner