?

Log in

No account? Create an account

Previous Entry | Next Entry

Як тільки подивився зі своїм молодшим сином Костиком фільм Тіма Бартона «Велика риба», одразу захотів сісти за чергову розповідь. Як і у цьому дивовижному кіно, в моїй історії переплелись мрії та дійсність, легенди та реальність - немовби пережив сон. Якби не мої щоденники, напевно самому було би важко повірити у все, що зі мною трапилось.
Отже, наступного дня ми з Аруном та 15-річним Санджи (його другом) взяли велосипеди напрокат і поїхали кататись по Бомбею. Цей день надовго вкарбувався у мою пам’ять як найбільш насичений у моєму житті.

1

Спочатку відвідали рибний ринок. В житті там би рибу не купив. Пам’ятав колір моря, де її ловлять, а тут ще страшенний сморід, полчища мух і нестерпна спека. Сам базар є малоцікавим, а ось хатини рибалок, що прилягають до нього, варто побачити. Вражає чистота їхнього житла. Стіни цегляні, викладені плиткою та вимиті до блиску.  Людей, як і в трущобах дуже багато. Але діти чисті та доглянуті, батьки охайні. Насправді, всі вони вже давно не рибалки, працюють в офісах, на різних роботах. Їхнє житло постало на зміну трущобам. Рибалки, заробляючи гроші, поступово почали замінювати картонні перегородки на кам’яні стіни. Своїм дітям вони давали освіту, а ті вже шукали більш оплачувану роботу. Так виникли конгломерації іншого рівня, у них з’явилась привозна вода, каналізація, проте всі каналізаційні нечистоти все одно вони скидають у море. Ця «вода» не пропадає, її використовують для побутових потреб мешканці трущоб, в основному рибалки та конюхи, що живуть ближче до моря. Їхні «домівки» не доходять безпосередньо до моря, з водою вони розділені горами сміття, що кілометрами тягнеться береговою лінією. По коліна втопаючи, у ньому порпаються індуси.

mumbai_смiття

Неподалік я побачив велику конюшню. Мою увагу привернули карети, вони були як циркові: величезні, кольорові, прикрашені мерехтливими лампочками, вичищені до блиску, немов зі срібла. На них в Мумбаї возять туристів. Натомість коні сухоребрі, жалюгідні, їх напувають водою з каналізаційних стоків – страшно дивитись. Арун тут колись жив і привів мене, щоб покурити з конюхами чарас, високоякісний гашиш, що забивають разом з тютюном у спеціальну довгу пряму трубку - чиллум. Але, як виявилось, конюх, який торгував зіллям тут з давніх давен, нещодавно продав чарас дитині. Мешканці трущоб зібрались, побили його мало не до смерті та вигнали з комуни разом з сім’єю.

Сильний шок я отримав, коли зрозумів, чому в трущобах до мене підходять мами з маленькими дітьми, протягують дитину та щось просять. Виявилось, вони просять забрати дитину. Мама готова віддати її  з надією, що так вона не помре з голоду. Від того було моторошно та важко на душі, довго не міг отямитись!

Поїздка на велосипеді – окрема історія! Це було авантюрне рішення. Авторікші, таксі, мотоциклісти, автобуси, поміж цим всім бігають пішоходи – розібратись, як воно функціонує неможливо - суцільний хаос. Було реально страшно. Спершу до бордюру мене притиснув автобус, я впав і він проволік мене ще метрів зо п’ять. Виявилось, що там була його зупинка J Потім, коли я раптово зупинився на червоне світло, в мене ззаду заїхав мотоцикліст, а пізніше я сам врізався в пішохода. Ровер залишився неушкодженим і вже через 2 години я гасав як ненормальний. В Індії на дорозі ти маєш себе почувати невимушено, не боятись протиснутись у любу вільну дірку, навіть якщо це зустрічна смуга, не боятись, коли твій одяг витирає кузов якогось авто. Саме впевненість, відвага та розкутість є запорукою успішної їзди в Індії.

2

Ринок злодіїв. Сюди звозять крадене. За безцінь тут можна купити все – від мобільного до автівки. Це справляє враження. Поліція сюди не заглядає, тут свої окремі правила. Біля ринку район з повіями. І хоч їхній чистий та проникливий погляд вабить та заворожує, треба мати неабияку відвагу та нестримне бажання, щоб їх захотіти. Вони страшні, бридкі та брудні, але індусів це не зупиняє. Неподалік – цілий квартал крамниць з коштовностями. Величезна кількість золота, яке відносно не дороге. Стограмове намисто в 22 карати разом із сережками коштує близько 1,5 тисячі доларів. Здивувала мене охорона. На вигляд – як сільські вуйки, з вусами та бородою, озброєні заржавілими дубельтівками з обрізаним прикладом.

По дорозі ми зупинялись, курили цигарки, жували пан та пили чай масала. Я вперше спробував цигарки «біді», що є найдешевшими та найпопулярнішими в Індії. Це - коричневі конусні палички, розміром з пів звичайної сигарети. Коштують всього 20 центів.  Скручують їх вручну, як правило жінки чи діти з тютюну та листків коромандельского чорного дерева, на хінді - тенду.  Мені вони засмакували, хоча вже не палю. Кілька пачок, що привіз додому, розійшлись між друзями на ура. А чай масала смакує мені все більше, він не лише вгамовує спрагу, а й – голод. Його не запарюють, а варять в баняку на вогні кілька хвилин, додають багато молока, імбир, корицю, кардамон і дають закипіти, сильно цукрують і подають, хочете мало цукру, скажіть: «Ціні тга». В селах цей чай часто готують на молоці, без додавання води.

Мечеть Хаджи Алі, багатого мусульманського торговця та святого, який відмовився від усього свого багатства, щоб попасти в Мекку. Вона знаходиться на острівку посеред моря, побудована в XV ст. Проте, до неї він так і не доплив і його поховали у його ж мечеті.  З берегом її з’єднує вузенька доріжка, що у час припливу повністю залита водою. Такої кількості калік, які сидять по обидва боки дороги до мечеті ще не бачив.  Люди з деформованими кінцівками, виразками, взагалі без кінцівок (лише тулуб та голова), важкими вродженими вадами. З пам’яті винирнули фрагменти фільмів дитинства з прокаженими, каліками, які мене тоді дуже лякали.

3

Вже повертаючись назад, на проїжджій частині побачив жінку, що лежала поперек дороги. Вона не рухалась, до неї нікому не було діла, машини її просто об’їжджали, пішоходи обходили. Я не зміг... Зупинився, ми з Санджи під руки та за ноги винесли тіло на тротуар. Вона була легка, немов пір’їнка, обличчя біле, пульс не прослуховується, зіниці не реагують. Я не мав дзеркальця, щоб перевірити дихання, але й так було зрозуміло, що людина при смерті. Відразу почав робити зовнішній масаж  серця. Навколо зібрались люди, з цікавістю спостерігаючи, як іноземець намагається врятувати індійську жінку та ще й у якийсь незвичний спосіб. Рот її був вимазаний коричневою, густою рідиною, можливо вирвала і я не зміг себе пересилити, щоб робити дихання рот до роту, серветок при собі не було.  Хтось приніс цибулю, я здогадався, що  замість нашатирю. Швидко розтовк босою ногою, підніс їй під носа. В якийсь момент відчув, що вона легко здригнулась, покривилась від цибулі, в ній нарешті проявилось життя. А через якийсь час вона, спостерігаючи за мною, зовсім отямилась. Раптом, кинулась на шию, потім до ніг з повторюючи: «Мій рятівник!». Я довго буду пам’ятати її очі, що кричали вдячністю та любов’ю. Як виявилось,  свідомість вона втратила від голоду і я залишив їй трохи грошей на їжу.

У цьому епізоді здивувала ще одна обставина. Поки оживляв жінку, серед натовпу  я помітив грубезного полісмена у формі, з бамбуковою палицею, який уважно спостерігав за мною. Я просив у нього допомоги чи хоча би викликати швидку, але він був незворушний і коли все завершилось, мовчки пішов. Думаю, він чекав, чим це усе закінчиться і якби жінка померла, то мене б одразу забрали у відділок J

Не встигли ми від’їхати, як сталась нова пригода. У велосипеді Санджи відвалилась педаль, їхати він далі не міг, і я більше 10 км крутив педалі за двох, штовхаючи однією рукою його велосипед.  Іншою рукою я намагався втримати свій велосипед та скеровувати його в напрямку. Зважаючи на трафік та проливний дощ, це було непросто та не зовсім безпечно.

Але ми успішно добрались до пункту прокату і я з радістю віддав велосипед, щасливий, що залишився живим та відносно неушкодженим. Лише потерті об асфальт лікті та невеликі рани на ногах нагадували про інцидент з індійським автобусом. Я гадав, що денний ліміт пригод вичерпано і хотів вже розслабитись у якомусь індійському кафе. Але Арун запропонував відвідати храм сикхів. Я необачно погодився. Храм знаходився на протилежному кінці Мумбаї, добиратись туди треба близько години електричкою J

4

На вокзалі - табуни щурів. На пероні схрестивши ноги сидять індуси і їдять рис бруднющими руками просто з землі. Мене вкотре ледь не знудило. Коли під’їхав потяг, почався неймовірний хаос. Натовп людей кудись побіг, всі намагаються втиснутись у вагони, які явно не розраховані на таку кількість пасажирів. Ми змогли лише повиснути на поручнях і мені вдалось на підніжці розмістити лише одну ногу.  А потім пів дороги переживав, аби мене не збив стовп J Арун сказав, що ми ще нормально їдемо, могли б і на даху. Люди висіли з інших вагонів мов грона винограду. Дверей у вагонах немає взагалі, напевне, так більше влазить. Не втримаєшся, попадеш під потяг, потім тебе з’їдять щурі або в кращому випадку – спалять чи кинуть на поживу грифам, якщо знайдуть.  В Мумбаї людське життя нічого не важить. Боротьба за виживання ведеться на кожному квадратному метрі.
5
Сікхи – це індуси, які носять бороду, розкішні вуса та тюрбани, під якими ховають не стрижене десятиліттями волосся. Вони — послідовники релігійно-реформаторського руху, який виник в Індії на території штату Пенджаб. Аби увійти в храм, потрібно пов’язати голову оранжевою тканиною, роззутися та перейти через басейн,  наповнений сірою, каламутною водою. Такий колір вона отримала від чисельних омивань брудних ніг. Воду вважають святою та ніколи не міняють. Ступити в неї для мене вже було випробуванням. І тут побачив, як одна жінка набирала тої води у пластикові пляшки. Незрозуміло було, навіщо їй ця брудна вода? Та коли вона перехилила одну з пляшок і почала пити з неї, мені стало реально зле. Всередині храму чисто, всюди килими і людям роздають їжу. Я їв чорними від бруду руками, помити їх не було де. Арун «втішив» мене повідомивши, що в мене може бути дезинтерія. Спочатку переживав лише за ноги, аби не підчепити якусь заразу, аби не покусали щурі, тепер додався живіт...


Таким насиченим та яскравим був мій останній день в Мумбаї. А наступного дня, ми з Аруном вирішили відправитись у далеку мандрівку Індією та почати її з Аджанти та Еллори, найгарніших печерних храмових комплексів Індії.  Шлях туди лежить через Аурангабад. Потяг відправлявся лише по обіді і ми вирішили половину дня провести на острові Elephant, що знаходиться неподалік Мумбаї.

6

Арун купив трохи марихуани, ми сіли на баржу і всього за пів години були на острові. Там дуже красиво: величезні печери видовбані у скелі ще у VI столітті, всередині індійські божества з каменю, стелю підпирають 10-ти метрові колони і це вражає.

7

А повсюди навколо неймовірні ландшафти та фауна. Мавпи не дають проходу, вони досить агресивні, особливо, якщо до них проявити увагу. Після огляду печер, ми з Аруном пішли в джунглі, сіли на колоду і він скрутив самокрутку. Я курив вперше...  Взагалі, очікував інших вражень. Якоїсь легкості, невимушеності, веселості... Раптом я почав напружено думати та аналізувати. Вилізли наболілі проблеми та я почав шукати шляхів їх вирішення. Думки були чіткі та тверезі, розум ніби загострився та досяг неймовірної концентрації. Ніякої божевільної радості, лише аналіз. І дуже мудрі думки, я сам дивувався своїй мудрості. Але більшість тих висновків я потім так і не зміг згадати, про що дуже шкодую. Тому порада, курите траву - беріть блокнот J А потім стало неймовірно сумно, аж серце стиснулось. Біль та страждання, які сиділи у мені ще зі Львова вирвались та стали нестерпними. Так, в глибоких роздумах та муках я повертався на баржі назад в Мумбай. Вже на березі мій стан почав мінятись, почали приходити  якісь неймовірні образи, я відчув у собі неземну любов, прилетіли ангели, все навколо ніби загальмувалось, сповільнилось і я став майже щасливим…

Таким я добрався до вокзалу де мене очікувало чергове випробування - дорога в 400 км всього за 170 рупій(3$) у загальному вагоні переповненому індусами. «Шантрам» не брехав – так я ще так ніколи не їхав…

8

Comments

( 5 comments — Leave a comment )
logrus
Mar. 18th, 2013 11:21 pm (UTC)
Цікавий допис.
Контрастна і цікава розповідь!
Пишіть ще :)
lvivlife
Mar. 19th, 2013 08:34 am (UTC)
То от оно "пакращення" - Азіров певно мав на увазі в порівнянні з Індією ;)

http://zik.ua/ua/news/2013/03/19/399247 - на це, мабуть, там взагалі ніхто не звернув увагу...


Edited at 2013-03-19 08:37 am (UTC)
oleg_matsekh
Mar. 27th, 2013 10:11 am (UTC)
Це точно, там таке відбувається щодня, а журналіст ЗІКу напевно не мав, що поставити на сайт)
olya_yakvasolya
Mar. 19th, 2013 04:14 pm (UTC)
згадала як їхала майже дві доби в поїзді з хворим горлом і з усіх вагонів приходили подивитись на мене )))
вже чекаю наступну частину))) *пішла варити масалу*
zubnafeja
Mar. 25th, 2013 05:57 am (UTC)
Оця частина поки для мене найцікавіша була.... дійсьно купа подій і дуже подобаються описи переживань і відчуттів.... люблю такі психологічні деталі. Це дозволяє пережити той момент самій.
( 5 comments — Leave a comment )

Profile

india
oleg_matsekh
oleg_matsekh

Latest Month

May 2013
S M T W T F S
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031 
Powered by LiveJournal.com
Designed by Lilia Ahner