?

Log in

No account? Create an account

Previous Entry | Next Entry

Мумбаї

clip_image002

Друзі запитують, що спонукало мене поїхати саме в Індію та ще й на такий довгий період. Взагалі це була мрія дитинства, сформована впливом книжок, духовним пошуком та жагою до мандрів. Але насамперед це збіг обставин та мій внутрішній стан: невизначеність, одноманітність, відсутність перспектив, зрада, страждання…  Мене чекала депресія і таким вдома я би був нікому не потрібний. Рішення я прийняв миттєво та протягом тижня владнав всі справи. Покидаючи Львів, поняття не мав, коли і де закінчиться подорож. З цього моменту до мого повернення я жив без планів, бажань, втративши почуття простору і часу. Я був готовий до Індії. Візу отримав у Москві непристойно швидко та ще й терміном на півроку. Індія мене чекала.

Мій шлях пролягав через Росію та Туреччину, з пригодами та духовними мандрівками, вперше я жив в хостелах та дешевих готелях.  Мій багаж вмістився у 50-ти літровому рюкзаку і цих речей мені з надлишком вистарчило на всю піврічну подорож. Вперше я подорожував один, як backpacker (backpack-рюкзак), за невеликі гроші, користувався всіма доступними видами транспорту, наперед не плануючи маршруту та термінів.

Мої розповіді будуть доволі вичерпними та колоритними, містити деталі. Це стало можливим завдяки щоденнику, який я вів, також вперше в житті. Проте, на жаль, ці оповідки якийсь час не будуть супроводжуватись власними фото, бо мав щастя втратити свою фотокамеру.  Це будуть фото з Інтернету або з моїх листівок.

Бомбеї
З Індією я познайомився ще в літаку «Стамбул – Мумбаї». Там були лише індуси та я, жодного турка. Коли ми набрали висоту, пасажири почали метушитись, а якийсь дідуган-індус з вусами як у Далі, відкриваючи багажне відділення, впустив мені на голову важку металеву тацю. Шуму на весь літак, зірки в очах, але голова ціла. Це був сигнал, але тоді я ще не знав, що пригоди лише починаються…

P1350200

Бомбеї, тепер Мумбаї. Місто на південному заході Індії, на узбережжі Аравійського моря є другим містом у світі за населенням. Офіційно тут проживає 15 млн. мешканців, насправді, щонайменше 20 млн (половина України в одному місті).  Воно знаходиться на островах, які раніше були заповнені рибальськими колоніями. Коли 1947 року Індія стала незалежною, місто ввійшло до штату Бомбей, саме у цьому місті у 1960 році, після руху Самюкта Махараштра, розпочався новий етап етнічного багатогранства Індії та створений штат Махараштра. Після чого місто почали називати Мумбаї.

За порадою сусідки в літаку, взяв в аеропорту «Prepaid Taxi». Розраховуєшся на місці, а таксисту вже не платиш. Інакше вас будуть півдня безцільно возити по Бомбею і здеруть купу грошей. На чесність тут не розраховуйте, ошукати іноземця  – це святе…

Мої перші враження назавжди викарбувались у пам’яті. Спека, бруд, духота, сморід, хаос, все сигналить, пищить і бубнить. Вздовж дороги кілометри нагромаджень зі сміття, картону та церати, в яких живуть люди. Багато людей сплять  просто на вулиці. Люди живуть за межею бідності, ніби потрапив у нереальний світ. Не віриться, що так можна жити. Важко описати мій тодішній стан - це відчуття огиди, жалю, подиву, страху, вини, сорому, безвиході…  Навколо страшний бруд та сморід. Таке враження, що постійно знаходишся серед смітників.  А на фоні цього бедламу, немов чужорідні тіла, 5-зіркові готелі, магазини світових брендів, фешенебельні будинки.

Вразила мама з дитинчатами, що сиділа на тротуарі. Збоку на складках її спідниці солодко спало немовля. А в її очах ні краплі страждань. Дав милостиню якійсь бабусі, її очі світилися до мене з надзвичайною радістю і вдячністю. Тільки індуси вміють так розмовляти очима.

Всюди «шастають» кумедні таксі, як радянські маленькі москвичі, це індійська модель Fiat 1959 року, снують туди-сюди авторікші, кеби, мотоцикли, велосипеди, автобуси з відкритими дверима. Індуси, європейці, вуличні торговці, корови, пси, гамір, сигнали авто, крики...

А мумбайці, як і індуси виявились людьми, привітними та допитливими, завжди готові допомогти, але як правило ця допомога безтолкова. Коли спитати дорогу, всі щиро вказують різні напрямки чи кумедно, посміюючись хитають головою, як болванчики. Всі намагаються допомогти, не зважаючи на те, знають дорогу чи ні. Відкриваєш на вулиці нетбук, щось подивитись, як відразу тебе оточує юрба зацікавлених і вони не тільки дивляться, а тицяють пальцем, щось коментують та радять.

«Еверест»

12108-12107_exterior-view Я вирішив поселитись в районі Колаба. Це найбільш цікавий район міста.  Зранку годину з таксистом шукали попередньо зарезервований готель з гучною назвою «Еверест». Знову легкий шок. Щурі, бруд, все допотопне, як після  війни. Ніби живеш у фільмі 40-х років…Кондиціонер в номері, радянського зразка тарахкотить на весь готель. В телевізорі  динаміки пробиті, серед тріскотні вгадується звук, світло як в карцері – тьмяна жовта лампочка на стелі. Вікно виходить на балкон, який закритий тентом і завалений всіляким хламом. Світло звідти не поступає. Меблі (якщо це так можна назвати) всі в пилюці. Вода тече тоненькою цівочкою. В дзеркалі ледве видно лице. Постіль запрана до жовтого кольору, або ж брудна - розгадати неможливо. Зате біля ліжка панель з великими тумблерами, якими можна керувати всіма електроприладами та світлами номеру. Але найбільше мене розсмішила паперова стрічка на покришці  туалету, з яскравим надписом «DESINFECTED». А цю кришку напевно не мили років з 10 J Незважаючи на ці жахливі умови, якби мені запропонували щось змінити, я б все одно вибрав саме такий готель. Лише так можна відчути справжню Індію.

Мусони
Я приїхав у період мусонів, який триває з початку липня до кінця вересня на більшості території Індії. Це дощі, які можуть падати тижнями без перерви суцільною завісою.  Вологість 100 відсотків, температура 35 градусів, всюди ріки каламутної води.  Спочатку після дощу ніби свіжіє, але дуже швидко знову починається нестерпна  духота, невідомо де шукати рятунку. Це пригнічує. А на додаток хаос, бруд, сморід, постійні сигнали автомобілів вводять тебе у стан постійного стресу. Почуваєш себе незахищеним та одиноким. Проте я хотів потрапити в Бомбеї саме в час мусонів, відчути їх власною шкірою. Я читав про них ще у дитинстві у книзі Шклярського «Пригоди Томека». А згодом і в «Шантарам» Грегорі Девіда Робертса. До речі, саме ця книга спонукала мене почати подорож в Індію з Мумбаї і саме в ній найповніше та найправдоподібніше описано це дивне місто.

«Леопольд»
leopold-cafe-mumbaiНе терпілось сходити в легендарне кафе «Леопольд», що розміщене в центрі району Колаба. Головний герой, він же автор роману «Шантарам» проводив тут багато свого часу. В куті є столик, за яким сидів Грегорі Девід. Після виходу роману у світ, сюди ринули туристи. А потім там стався жахливий теракт і тепер на входах завжди поліціанти, які обшукують всіх відвідувачів. Кафе гудить як вулик. Офіціанти кричать щось по кілька разів, бігають як підстрелені. Замовте ананасовий сік та щось із м’ясної кухні. Смачно неймовірно.

Для порівняння сходив в інше кафе, «Лаксмі», поряд з Леопольдом. Ціни в кілька разів нижчі, справжня індійська кухня, вперше спробував індійський чай масала. Вони його подають з молоком, цукром та спеціями,  в маленьких шкляних гранчаках. Тут смачна кухня, проте, як і всюди в Індії, страшенно гостра, в їжі багато спецій, в основному це чілі та карі. Я ще не доторкнувся до їжі, як з мене почали литись сльози лише від її присутності на столі. Кафе типове індійське, атмосфера як у радянській забігайлівці.

«Боллівуд»
3331bollywood_signСходив у кіно. Залишилась деяка ностальгія з радянських часів J Саме Бомбей є центром індійської кіноіндустрії, тут є свій Голлівуд, тільки звати його Боллівуд. Кіно було в кращих індійських традиціях, добре, дитяче та наївне. Любов, танці, бійки. Люди в кінотеатрі дуже відкриті, щиро сміються, співпереживають, щось коментують, спілкуються з акторами на екрані. Фільм тривав 4-ри години, з перервою, як в театрі. Глядачі повиходили з залу, спілкувались. Що мене вразило, перед фільмом грав гімн Індії і всі до одного встали та співали. Їх ніхто не контролював, це було дуже щиро.

Вулична їжа
Один день присвятив вуличній їжі. Поволі почав звикати до бруду, вже не так чую запахи. Одна дівчина дуже влучно охарактеризувала Індію на своєму блозі http://tomoyemore.livejournal.com/15682.html : «Країна, в якій дуже швидко звикаєш до тарганів і брудної білизни в готельних номерах, мух на їжі, брудних рук і харчових отруєнь, а в якийсь момент чітко усвідомлюєш, що гігієна чи санітарія - цілком відносні поняття». Отже я плюнув на них та перепробував на вулиці все що міг - ризикований хід, не намагайтесь повторити J
Спробував кукурудзу, її печуть на вуглях при тобі, натирають лаймом та сіллю. Маленькі бананчики та манго – найсмачніші, які коли небудь пробував.

Спробував Pani Puri, («пані» — вода, хінді), це хрусткі пустотілі кульки з тіста, розміром з маленький тенісний м’ячик. Продавець спершу пробив його великим брудним пальцем зверху, поклав туди трохи картопельки з цибулькою, потім просто рукою зачерпнув якусь мутну водичку з каструлі, добавив червоний соус (думаю чілі), посипав якимись жовтими хробачками (неживими) і поклав мені в мисочку. Поки випиваєш та з’їдаєш  одну, він готує для тебе іншу. І так поки ти його не зупиниш. Ці м’ячики дуже гострі, але доволі смачні. Повсюди також торгують рисовими пластівцями, які вони змішують з цибулею, різними спеціями, роблять кульочок з гезети, у якому це все перемішують та подають. Також вперше спробував Lassi – це щось типу солодкого йогурту. Після нього дуже приємне відчуття в шлунку.

Pan
(фото virtualtourist.com)
1402320-Making_Pan_package_MumbaiМайже на кожному кроці, продавці, які сидять схрестивши ноги прямо на столах  щось загортають в зелене листя (як  дізнався потім – листки бетеля). Це пан – щось на кшталт жувального тютюну. В цей листок загортають купу різних трав, кусочків фруктів, мажуть якоюсь білою та коричневою глиною і посипають тютюном. Коли починаєш жувати, виділяється величезна кількість червоної рідини (слини), яку постійно спльовуєш. Жуєш та спльовуєш, жуєш та спльовуєш, в них всі тротуари червоні від пану. Через деякий час відчуваєш збудження, приплив енергії,  крутиться голова. Для багатьох людей це стає звичкою, як куріння. Залежні індуси жують це кожні півгодини, від чого ясна в них страшенно опускаються, а зуби стають яскраво червоного кольору. Також пан є надзвичайно сильним афродизіяком, фактично індуська віа-гра. Це один із секретів камасутри)) Традиція жування пану в Індії є тисячолітньою.

Трущоби
(фото bigpicture.ru)
Mumbai41

Це халупи з картону та фанери, як правило 2х2 метри, часом в два поверхи, накриті кусками  церати та дощок. Без води, каналізації. Не маю уявлення, як той верхній поверх тримається. В кімнатках живуть по 5-10 людей. Багато з них їдять просто з підлоги. Там і сплять. В перемішку з котами, собаками повзають голі діти. Але всі щасливі. Споглядати це сумно і боляче. Мільйони людей в Бомбеї так живуть. Це не може не вплинути і не змінити тебе.

Laundry
Це централізована бомбейська пральня, в яку майже все населення Бомбеї мішками звозить брудну білизну. Тут працює і живе близько 5 тисяч людей. Вся пральня -  це величезна кількість вимурованих ванн(1х2м), в яких все переться вручну. І сохнути одяг вішають на шнурки просто над тими ваннами. Підігрівають воду вугіллям. Я ніби потрапив на кілька століть в минуле.

P1350196

Район «Fort»
Перше, що потрапляє до ока - казковий центральний вокзал Чхатрапаті Шиваджі, збудований в 1888 році. Він знаходиться під опікою ЮНЕСКО. Але коли я зайшов всередину, в мене був черговий шок. Такої кількості людей я ще не бачив. Натовпи людей бігають туди-сюди, сидять на пероні, їдять руками просто з землі. Я пригадав фільм «Мілліонер з трущоб», де багато сцен знято саме на цьому вокзалі. Не віриться, що тут можна когось розшукати, як це зробив головний герой. До речі раджу переглянути це кіно, окрім вдалої сюжетної лінії та гарної акторської гри, воно натуралістично та правдиво змальовує Мумбаї.

Перші відвідини храму теж справили враження, там поклонялись людині з головою мавпи. Тепер я знаю, що це Хануман - легендарний індійський бог, що з’їв сонце і в світі запанувала тьма, а ще він кількома кроками може оббігти всю землю. Індуси його дуже люблять. Служитель храму зав’язав мені на руку червоно-жовту пов’язку, поставив на чолі червону крапку, дав поїсти якихось білих кульок і сказав, що тепер в мене буде сила.

clip_image001

Трафік та пішоходи
На дорогах повний хаос. Ніяких правил. На переході мене ледь не збила машина… В них виявляється, немає поняття пішохідного переходу. Повз мене пронісся автомобіль, зачепивши одяг, все аж похололо всередині. Зебра та світлофор є, але це лише орієнтири, на них ніхто не звертає уваги. Але не зважаючи на загрозу від машин, всі ходять по проїзній частині. На вулиці безпечніше - не вкусять щурі і ні на кого не наступиш J
На третій день перебування у цьому незвичному місті, я був переповнений враженнями і переконаний, що все головне побачив. Але те, що мене чекало далі перевернуло мою уяву про Бомбей… Та це вже у наступній розповіді.

Comments

( 5 comments — Leave a comment )
lvivlife
Mar. 1st, 2013 10:02 am (UTC)
"вперше я жив в хостелах та дешевих готелях" - вітаємо в клубі :)
leolvovich
Mar. 31st, 2013 10:18 am (UTC)
Цікаво читати. Чекаю продовження.
Непал, звісно,трохи не Індія, але мене зразу вразило і стало зрозумілим поєднання помийки з храмом:). Ніби люди назовні викидають все те, що в нас тримають всередині душі.

Edited at 2013-03-31 10:28 am (UTC)
oleg_matsekh
Mar. 31st, 2013 04:21 pm (UTC)
Дякую. Влучно сказано. Скоро буде п"ята частина.
lenartz
Jul. 29th, 2013 07:44 am (UTC)
Дуже цікава розповідь! Дякую, що ділитесь таким!
ext_2116035
Aug. 16th, 2013 09:03 am (UTC)
kostya matsekh
дуже круто
( 5 comments — Leave a comment )

Profile

india
oleg_matsekh
oleg_matsekh

Latest Month

May 2013
S M T W T F S
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031 
Powered by LiveJournal.com
Designed by Lilia Ahner